Гора Андрій Іванович народився 26 квітня 1999 року в м. Вінниця. Був єдиним сином. Мама вчителювала, тато працював водієм. Батьки розлучилися, коли Андрію було 5 років. Виховували його мама, бабуся і дідусь. За характером був добрим, товариським, щирим, відкритим, не терпів фальші і несправедливості. «Андрійко жодного разу ні в очі, ні позаочі не сказав “дід, баба”, а тільки бабуся, дідусь, мамуся» – згадує мама.
Учився непогано. Грав на гітарі, займався футболом і тхеквондо. Після закінчення школи вступив на бюджетну форму навчання до Кам’янець – Подільського університету, мріяв стати реабілітологом.
В армії не служив.
Із майбутньою дружиною Настею познайомилися, будучи студентами. Одружилися. Народилася донечка Софійка. Сім’я спочатку жила на Тернопільщині, потім Андрій поїхав працювати в Польщу. Повернувся на початку 2022 року. Коли почалося повномасштабне вторгнення, кілька разів намагався піти добровольцем на фронт, але відсутність військового досвіду та дворічна дитина стали причиною відмови. У лютому 2023 року таки підписав контракт на військову службу. На усі аргументи і благання мами та дружини не йти на війну була одна відповідь: ”Як я, мамусю, потім хлопцям буду дивитись в очі? Як я дитині своїй буду дивитись в очі, вона ж спитає, де я був?” Навчання проходив у Великобританії. Служив на Донецькому напрямку в 5 штурмовій бригаді групи розвідки та евакуації. За півроку – десятки бойових завдань, 5 контузій, 1 поранення. За успішно виконаний штурм був представлений до нагороди ”Золотий хрест”. За кілька місяців, не маючи жодного військового досвіду, став молодшим сержантом, виконував обов’язки старшого сержанта штурмової групи.
Та сталося непоправне.
5 листопада 2023 року головний сержант 2 групи спеціальної розвідки роти спеціальної розвідки розвідувального батальйону Гора Андрій Іванович з позивним «Горинич» загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Кліщіївка, Донецька область. Їх групу накрили мінометним вогнем. І так сталось, що загинув один Андрій.
А 13 грудня побратими привезли до його рідної домівки нагрудний знак ”Золотий хрест” та іменний медальйон від командира бригади.
Андрій навіки залишився у пам’яті рідних і близьких, друзів, побратимів, усіх хто його знав, веселим, щирим, простим, справжнім. Залишився відважним захисником, Воїном-Героєм. Він був надійною опорою для всіх, хто був поряд, найкращим сином та чоловіком, люблячим татусем для донечки.
Свіла пам’ять герою! Щирі співчуття рідним!